Коли питання ставлять в авторитарній манері, яка в дійсності не залишає місця для спільної участі сторін, діти часто розводять руками, але все ж приймають угоду, яка насправді означає: «Звісно, я згоден (а), щоб від мене відчепилися, але насправді для мене це неприйнятно».
Участь = співпраця
Діти, як правило, виконують свої обіцянки тоді, коли їх шанобливо запрошують до участі в укладанні угоди, яка досягається за кілька послідовних кроків:
1. Зручно розташуйтесь на дивані або за сімейним столом, неодмінно у спокійний час (а не під час конфлікту), і проведіть поважну дискусію про проблему, що вимагає угоди всіх сторін. Дуже важливо, перш ніж шукати раціональні шляхи вирішення виниклої проблеми, дочекатись моменту, коли всі заспокояться. Очевидно, що дискусія, в якій учасники знаходяться на межі істерики, плідною не буде.
2. Під час обговорення переконайтеся, що в кожного є можливість поділитися своїми думками й почуттями із приводу проблеми, що виникла. Коли хтось висловлює свою думку, перебивати його забороняється. Деякі сім'ї використовують трихвилинний пісочний годинник або таймер. Учасник дискусії, який ділиться своєю думкою, може використовувати цілих три хвилини або завершити висловлювання до закінчення цього часу. Інші сторони, які при цьому його слухають, не мають права відстоювати свою позицію та пропонувати аргументи й докази до того часу, поки не настане їхня черга.
3. Кожну із пропозицій сторін необхідно записати, незалежно від того, наскільки вона видається безглуздою, смішною чи нереалістичною. Не критикуйте жодне із запропонованих рішень, доки не почнеться спільне обговорення. Просто зберіть безліч ідей, викладених на папері. Це дуже допомагає зосередитись на рішеннях.
4. Під час аналізу рішень обговоріть плюси й мінуси кожної з ідей. Ви можете почати з таких питань:
- Чи варто відкинути якісь ідеї через їхню непрактичність? (Можливо, ви не можете собі дозволити їх реалізувати через брак доступних ресурсів).
- Чи варто відкинути якісь ідеї, тому що вони демонструють зневажливе ставлення до тих, про кого йде мова?
- Чи варто відкинути якісь ідеї, оскільки вони в дійсності не вирішать цю проблему?
6. За необхідності встановіть точні строки виконання обіцянок усіма сторонами. Наприклад, якщо ваша донька вирішила зробити прибирання у своїй кімнаті, установіть строки виконання даної роботи, які влаштують вас обох.
7. Якщо учасники угоди не виконують свої обіцянки, шанобливо спитайте: «Про що ми з тобою домовилися? Що ти пообіцяла?».
Причина, через яку діти не завжди виконують свої обіцянки, навіть якщо їм було запропоновано вирішення проблеми в поважній і конструктивній формі, полягає в тому, що вони просто діти, а діти є дітьми навіть тоді, коли вони щиро мають намір стримати своє слово.
Просто діти не мають тих же пріоритетів, які є в дорослих. Вони можуть чесно мати намір прибрати у своїй кімнаті, але оскільки це не перший з їхніх пріоритетів, цей обов'язок вони можуть просто забути. Як часто ви забуваєте про те, що повинні зробити, просто тому, що ці дії не займають верхні рядки у вашому списку пріоритетів?
Оскільки кімната ще не прибрана, а ви вже шанобливо уклали угоду, яка встановила конкретний строк, буде цілком нормальним ще раз шанобливо спитати в дитини: «Про що ми з тобою домовилися? Що ти пообіцяла?».
Якщо ці кроки не сприяють успішному виконанню обіцянки, знову підіть наведеним вище алгоритмом. У другому кроці ви зможете виявити причини, за яких дитина не може стримати свою обіцянку й дати їй і всім залученим сторонам можливість продовжувати вчитись на помилках.
Можна сказати дитині: «Ти припустилась помилки. Чудово! Чому ми можемо навчитися завдяки їй?». Замість того щоби провокувати в дитини опір, постарайтеся зробити все для того, щоб вона сама захотіла навчитись не порушувати своє слово. Коли діти будуть розглядати роботу над помилками як можливість навчитись у позитивній, безпечній і дружній атмосфері, вони зможуть поставитись до неї як до цікавого заняття: «Цікаво, що я візьму із цієї ситуації для себе і для свого майбутнього?».
Немає коментарів:
Дописати коментар