Фальшиві вибачення та сила щирості

Вибачення вимагають високого рівня людського потенціалу – вдумливого самоаналізу та здатності визнати хвилювання іншої людини. Іноді вони вимагають поставити себе у вразливе становище стосовно людини, якій ми приносимо свої вибачення.

Ось чому ніхто й ніколи не прокидається вранці з радісним передчуттям майбутнього прохання вибачити його. Звісно, у довгостроковій перспективі принесені вибачення дарують нам відчуття полегшення, та й у цілому це «правильний» учинок, і все ж ми боїмось їх. Тому ми придумуємо причини, щоб не просити вибачення, наприклад, відмовляємось визнати власну неправоту, виправдовуємо свою поведінку, звинувачуємо іншу людину або переконуємо себе в тому, що наші слова (вже) не здатні змінити ситуацію.

Дорослі часто діють з найкращими намірами. І при цьому вчать дітей неефективно вибачатись. Адже ми часто примушуємо їх просити вибачення тоді, коли вони не вважають себе винними, або ми самі до кінця не розібрались у ситуації. Ми вимагаємо, щоб діти вибачилися, сердимось, коли вони відмовляються робити це, а пізніше не вважаємо за потрібне детально проаналізувати, що сталось. Або примушуємо дітей вибачатись, але самі не розуміємо або не знаємо, що робити, коли їхнє вибачення – це всього лише бажання не потрапити в халепу.

Моральні цінності в дії

Те, як ви моделюєте й учите дітей приносити та приймати вибачення, має надзвичайно важливе значення. Якщо ви гідно справляєтеся з цим, то будуєте для своєї дитини міцний фундамент етичного розвитку. А якщо ні, то втрачаєте унікальну можливість продемонструвати їй свої цінності в дії, унаслідок чого ваш моральний авторитет поступово падає.

Тож не дивно, що молоді люди цинічно ставляться до вибачень і часом не бачать у них жодного сенсу. Часто вони стають свідками нещирості й лицемірства в колі однолітків і відчувають на собі зневажливе ставлення дорослих, які зловживають своєю владою та часто зовсім не думають вибачатись. Не важко зрозуміти, наскільки складним є завдання батьків переконати дітей у тому, що вибачення – це не просто поверхневий, легковажний жест. Але...

Незважаючи на весь цинізм сучасного світу, досвід фахівців свідчить: коли діти бачать, як доросла людина щиро вибачається або зі знанням справи сприяє припиненню сварок між дітьми, вони усвідомлюють, наскільки сильно вибачення можуть впливати на стосунки та видозмінювати їх.

Отже, яке ж вибачення можна назвати справжнім?

Той, хто вибачається по-справжньому:

• Визнає, що кожна людина має право на власні емоції, почуття й точку зору. Це означає, що ніхто не сміє казати іншій людині, що той «приймає щось занадто близько до серця», «неправильно розуміє» або «занадто вразливий».
• Каже щиро.
• Визнає, що завдав болю іншій людині або образив її.
• Відшкодовує завдані збитки не тому, що його «зловили» або він не хоче потрапити в неприємності, а відчуваючи потребу в цьому.

Прикладами правильних, щирих вибачень можуть бути такі висловлювання: «Я глибоко шкодую про свої слова» або «Я дійсно проявив неповагу й не подумав про те, наскільки образив вас і поставив у незручне становище».

Діти ростуть, постійно спостерігаючи за тим, як люди нещиро вибачаються. Тому, якщо ми хочемо показати їм, наскільки справжні вибачення впливають на стосунки, то самі повинні знати та вміти розпізнавати фальшиві вибачення.

Фальшиві вибачення

Фальшиві вибачення – це поєднання зарозумілості, нещирості, а іноді й безглуздості, тому що людина не розуміє, наскільки непривабливо вона виглядає в очах інших людей.

Людина, яка приносить фальшиві вибачення:

• Вимовляє їх нещирим тоном голосу, який іноді супроводжується мовою тіла, наприклад, зітханнями, закочуванням очей, що свідчать про її справжні почуття.
• Намагається примусити іншу людину відчути себе слабкою через бажання отримати вибачення. Наприклад, «Якщо тебе це так обурює, то добре, вибач мене» або «Я прошу вибачення, якщо образив вас», або «Я б і уваги не звернув, якби це сталося зі мною».
• Маніпулює людиною, перед якою вибачилась, як правило, для того, щоб отримати щось. Наприклад, «Давай просто забудемо про це, добре? Якщо ти розповіси про це вчителеві, то мені...».
• Каже тільки про те, як він сам постраждав від ситуації, і не бере на себе відповідальність за власну поведінку.

Коли нещирі вибачення використовуються для того, щоб мінімізувати значення або виправдати расистські, сексистські висловлювання (або будь-які інші коментарі, що піддають нападкам сутність людини), той, хто отримує вибачення, може відчувати себе ще більш пригніченим і засмученим, тому що такі вибачення залишають нетерпимість безкарною.

З усіх цих причин дуже важливо знати, як протистояти фальшивим вибаченням. Ось оптимальна стратегія:

• Нещира людина: «Я не знав, що ти такий образливий!».
• Ваша дитина (пояснюючи): «Якщо чесно, ти щойно вибачився так, ніби насправді не відчуваєш своєї провини. Якщо я помиляюсь, виправ мене».
• Нещира людина (із сарказмом): «Ні, я дійсно прошу в тебе вибачення».
• Ваша дитина (тоном ствердження): «Я просто хочу, щоб ти казав те, що думаєш. Або щоб взагалі нічого не казав».

Справжні чи фальшиві?

В якості вправ на визначення справжності вибачень можна дивитись відеозаписи. Корисним прикладом можуть стати вибачення, які відомі спортсмени або зірки шоу-бізнесу приносять своїм уболівальникам, шанувальникам, журналістам.